Новий німецько-російсько-український фільм про чотири дні між війною та миром

У радянському літописі Великої Вітчизняної війни цьому інцидентові не було місця: радянський солдат не стріляє у своїх і не приймає від ворога допомоги. Але людяність проявляється в дрібницях.

У травні 1945 року війна дійшла до німецького берега Балтійського моря. Човни, заповнені переляканими людьми, відчалюють в напрямку Данії під контролем британських військ, які біженцям видаються меншим злом, ніж переможна Червона Армія. На березі в очікуванні своєї долі залишилися лише вихованці дитячого будинку і обслуговуючий персонал на чолі з баронесою – господинею садиби, яка надавала притулок сиротам.

Німецька допомога

До повної капітуляції фашистської Німеччини залишалися лічені дні. У це лихоліття, коли війна майже закінчилася, а мир ще не настав, й відбулися події, які послужили реальною основою для художнього фільму „Чотири дні в травні“ („Vier Tage im Mai“). Картина знята німецьким режисером за участю Німеччини, Росії та України. Актори говорять на екрані своїми рідними мовами: німців грають німці, а росіян – російські актори.

У достовірність інциденту віриться насилу, але він підтверджений документами, для яких зі зрозумілих причин не знайшлося місця в радянському літописі Великої Вітчизняної війни. Їх розсекретили зовсім нещодавно, а російський актор Олексій Гуськов почув по радіо неймовірну розповідь про те, як в останній день Другої світової війни радянські солдати і вояки вермахту разом зі зброєю в руках захищали від радянських же солдат німецький дитячий будинок. Історія про єднання ворогів перед обличчям свавілля і невиправданою жорстокістю вразила Гуськова, і він вирішив її екранізувати.

У сценаріях, які пробували писати по черзі в цілому вісім авторів, „кульгала“ німецька частина. Тоді й з’явилася ідея закликати на допомогу німців. На Берлінале 2007 року Олексій Гуськов зустрівся з режисером Ахімом фон Боррісом, і той зацікавився проектом. Остаточна версія сценарію вийшла вже з-під його пера, у ній з’явився фіктивний персонаж – німецький хлопчик. Кошти на зйомки фільму надала Німеччина. Гуськов, крім того, що став продюсером картини, зіграв у ній головну роль.

Горинич і Петрик

Капітан „Горинич“ отримав це назвисько за непокірний характер, що неодноразово змушував його порушувати наказ в ім’я людяності і честі. Він пройшов усю війну, втратив дружину та сина і тепер має твердий намір уберегти своїх солдатів для мирного життя.

Усе це розкриється в ході сюжетних перипетій, а поки в лісі на березі Балтійського моря за поспішною евакуацією спостерігає рудоволосий 13-річний хлопчина Петер, племінник баронеси, єдиний, хто не бажає розуміти, що минув час для подвигів. Ніхто не поділяє його героїчний запал, навіть юні резервісти вермахту, трохи старші, ніж він сам, виснажені і байдужі. Але хлопчисько, який війни не бачив і нічого іншого, крім нацистської пропаганди, не чув, рветься в бій, і от на горизонті з’являється ворог.

Розвідники на чолі з Гориничем прочісують ліс у напрямку піщаного пляжу, з якого відчалюють човна з біженцями. У конвульсії агонізуючої війни лунають постріли. Коли перестрілка вщухла, хлопчик вибирається з укриття, йде на спорожнілий пляж, стягує кітель з недавно ще живого німецького солдата, бере його автомат і йде воювати і мстити. На щастя для Петера, капітан Горинич, підлеглі якого зайняли дитячий будинок, щоб звідти стежити за прибережній лінією, вчасно зрозумів, що „шмаркатий фашист“ всього лише хлопець.

Тим часом на березі з’явилися німецькі солдати. Їх багато – більше сотні. Сили нерівні: у підпорядкуванні Горинича сім бійців, боєприпаси на межі, в підкріпленні, незважаючи на всі прохання, відмовлено. І хоча німцям теж не хочеться воювати, здаватися совєтам вони не мають наміру. Тоді Горинич іде на блеф, але Петер, який навчився російській мові у тітки, баронеси з дореволюційного Петербурга, і якого використовують як перекладача, розкриває хитрість і видає його. Втім, у Горинича є гармата з єдиним снарядом і сироти, яких можна використовувати як живий щит. Корабель у Данію йде без німецьких солдатів, а на острові виникає патова ситуація з невгамовним малолітнім месником між двох фронтів.

Умовне розділення

Втім, розділення на «своїх» і «чужих» стає умовним. Німці явно не поспішають штурмувати дитячий будинок, а ворог при найближчому розгляді виявляється зовсім і не таким вже злим. Між мешканцями дитячого будинку і радянськими солдатами вирівнюються стосунки. Горинич, який втратив на війні сина, виявляє до Петера майже батьківську турботу, бере під свій захист дівчину Анну, яка мало не стала жертвою зґвалтування, а та в свою чергу закохується в молодого радиста, натхненно виконуючого Чайковського та Шумана на скрипучому фортепіано.

І ось настав довгоочікуваний день перемоги. Але в розпал свята в дитячому будинку з’являється п’яний майор, той самий, що відмовив капітану в підкріпленні. Відбувається неприємна сцена, і знову Горинич повинен вибирати між військовим обов’язком і людяністю. Несподівана кульмінація залишається за кадром, оскільки камера спустилася разом з хлопчиком до підвалу, де його замкнули, щоб він вижив.

Жест примирення

Російська прем’єра фільму „Чотири дні в травні“ відбулася у Виборзі на кінофестивалі „Вікно в Європу“. Картина завоювала дві нагороди, однією з яких був приз глядацьких симпатій. З великою симпатією поставилися до фільму і міжнародна публіка на кінофестивалі у швейцарському Локарно, і літні кінофанати на регулярному сеансі в Кельні. „Ось на що, виявляється, здатна людина, і зовсім неважливо, якої національності“, – резюмував один з них.

Німецькі кінокритики дивилися фільм не тільки серцем, а й розумом. Нарікання викликала музика, що тисне на емоції та дещо схематично прописана психологія персонажів, що, мабуть, пояснюється тим, що у сценарію було так багато няньок. Інші оглядачі визнали, що фільм дуже складний для сприйняття крізь перспективу 13-річного хлопчика, і що з цієї неймовірної історії можна було б вичавити і більше.

Але навіть найсуворіші критики не змогли не відзначити похвалою цей сміливий білатеральний жест у бік примирення німців і росіян. Фільм практично одностайно був названий „потрібним і важливим“, без стереотипного розділу на „звірячих фашистів“ і „безстрашних героїв“, „емоційним і переконливим“. На думку критиків, „Чотири дні в травні“ – не суха ілюстрація до підручника історії, а тонка притча про людяність, одночасно „незруйновану і нескінченно крихку“, „вражаючий антивоєнний фільм“, яких „у такій якості дуже мало в німецькому кіно“. Одна з найпопулярніших газет Bild завершила свою рецензію фільму російським словом „Спасибі!“.

Від кінця вересня фільм іде в німецьких кінотеатрах.

Автор: Елла Володіна / Дмитро Каневський
Редактор: Роман Гончаренко

Джерело: „Німецька Хвиля“

Advertisements

Kommentar verfassen

Trage deine Daten unten ein oder klicke ein Icon um dich einzuloggen:

WordPress.com-Logo

Du kommentierst mit Deinem WordPress.com-Konto. Abmelden / Ändern )

Twitter-Bild

Du kommentierst mit Deinem Twitter-Konto. Abmelden / Ändern )

Facebook-Foto

Du kommentierst mit Deinem Facebook-Konto. Abmelden / Ändern )

Google+ Foto

Du kommentierst mit Deinem Google+-Konto. Abmelden / Ändern )

Verbinde mit %s